> > >
Семена ольхи клейкой / Alnus glutinosa, ТМ OGOROD - 0,5 грамм

Семена ольхи клейкой / Alnus glutinosa, ТМ OGOROD - 0,5 грамм

2.74 ₴
Деревья высотой до 35 м, со стволом до 90 см в диаметре, зачастую многоствольные.
Нет в наличии
Сообщить, когда появится
  • Фасовка / Упаковка: OGOROD™
  • Код товара(артикул): 6862
  • Складской № товара: 43010107
  • Всхожесть: 60%
  • Единица: шт.
  • Вес(грамм): 0.50
  • Примечание: семена упакованы в прозрачный, полиэтиленовый пакет с Zip-lock замком, без полиграфии.
  • Год урожая / Дата производства: 2014
  • Срок реализации: 5 лет


  • Ольха чёрная, или Ольха клейкая, или Ольха европейская (лат. Alnus glutinosa) — вид деревьев рода Ольха (Alnus) семейства Берёзовые (Betulaceae).

    Деревья высотой до 35 м, со стволом до 90 см в диаметре, зачастую многоствольные. Ветви почти перпендикулярны стволу. Крона пирамидальная или яйцевидная в молодости, со временем становится округлой (окружность в это время достигает 12 и более м). Растёт быстро, особенно в возрасте с 5 до 10 (20) лет. Полного развития достигает в 50—60 лет. Живёт обычно до 80—100 лет, хотя известны и 300-летние экземпляры. Пнёвую поросль даёт до 60 лет, самую обильную в возрасте 20—40 лет. Корневых отпрысков совершенно не даёт.

    Корневая система поверхностная. На корнях образуются гроздьями клубеньки благодаря симбиозу с азотфиксирующими бактериями (Schinzia alni).

    Ветви трёхгранные или круглые, гладкие или с редкими волосками, в молодости клейкие, позднее лишь со светлыми желвачками, выделяющими смолистое вещество, которое образует на них смолистый налёт, красноватые, бурые или зеленовато-бурые, с хорошо заметными, довольно частыми рыжеватыми чечевичками.

    Кора ствола вначале зеленовато-бурая, блестящая, усеянная поперечными светловатыми чечевичками, становится тёмной, почти чёрной или зеленовато-тёмно-коричневой, с возрастом трещиноватая. На старых стволах образуется черноватый слой корки.

    Почки обратно-яйцевидные, тупые или островатые, длиной 9—15 мм, отклонённые, сначала клейкие, после сухие, буровато-красные или тёмно-бурые, густо усаженные восковыми струпьями, на ножках, с трёхследным листовым рубцом.

    Листья супротивные (листорасположение по формуле 1⁄3), простые, округлые или обратно-яйцевидные, длиной 4—9(12) см, шириной (3)6—7(10) см, на концах тупые или с небольшой выемкой, у основания широко-клиновидные или округлённые, в нижней части цельнокрайние, выше городчато-пильчатые или дваждыкрупнозубчатые, на черешках длиной 1—2 см. Молодые — клейкие, взрослые — сверху голые, тёмно-зелёные с обеих сторон, слабо блестящие, с точечными желёзками, снизу светлее, лишь с рыжими бородками волосков в углах жилок.
       
    Тычиночные цветки мелкие, состоят из четырёхраздельного околоцветника с четырьмя тычинками с жёлтыми пыльниками; на три цветка имеется одна пятилопастная прицветная чешуйка; в конечных серёжках 4—7(8) см, от желтовато-коричневых до красновато-коричневых. Во время цветения стержень мужской серёжки вытягивается и становится мягким, отчего серёжка повисает. Этим достигается перевёрнутое положение цветков, что защищает пыльники от намокания. Пыльца падает на чешуйки низлежащих серёжек, откуда сдувается ветром.

    Пестичные серёжки — по 3—5 на безлистных ножках, которые обычно длиннее их, длиной 12—(15)20 мм, диаметром 10 мм, красноватые. Рыльца нитевидные, красноватые, выходят за край пятилопастной прицветной чешуйки. Внутри каждой прицветной чешуйки располагается по два цветка. Прицветные чешуйки, разрастаясь, образуют пятираздельные, вначале зелёные, а после бурые, сильно утолщённые и одеревеневшие чешуйки шишки.

    Цветёт ранней весной, до появления листвы, в апреле — мае. Цветение до распускания листьев обеспечивает большие удобства для опыления цветков.

    Плод — шишка 2—3 см длиной и 2—2,5 мм шириной, вначале зелёная, к осени тёмно-красновато-бурая, яйцевидная, почти округлая, с сильно сплюснутым, прямым или слабовыемчатым основанием и острой верхушкой, с кожистым, очень узким, прозрачным крылом, собраны по три — четыре вместе, каждая на длинном черешке. Под каждой чешуйкой сидят по два сплюснутых, 2—4 мм длиной, красновато-бурых орешка с очень узеньким прозрачным ободком и с весьма короткими засохшими на вершине остатками столбика. Шишки в Центральной России созревают в сентябре — октябре, всю зиму висят закрытыми и только весной, в марте, а то и раньше, начинают раскрываться, освобождая семена, падающие прямо на снег. Семена распространяются ветром или, падая на снег или в воду, уносятся течением ручьёв и речек.

    Плодоносит почти ежегодно, но обильно через 3—4 года. Годы со слабым урожаем случаются крайне редко. Растения начинают плодоносить с 10 — 12(15)-летнего возраста при росте на свободе и в 40-летнем возрасте в насаждениях. В 1 кг до 909 тысяч орешков; вес 1000 орешков от 0,7 до 1,5 грамм. Всхожесть семян сохраняется два — три года (один год).

    ----------------------------------------

    Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) — дерево родини березових (Betulaceae) (10-30 м заввишки) з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), часто на верхівці з виїмкою, при основі ширококлиноподібні, зубчасті, листки темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, тичинкові — зібрані в кінцеві пониклі сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, тичинок чотири, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої зсередини приростають один-два приквітки. Маточкові квітки у двоквіткових дихазіях, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого поступово видовжуються (від 5 до 20 мм) . Приквітки маточкових квіток при плодах дерев'яніють і утворюють луски — «шишечки» (2 см завдовжки). Оцвітини немає, зав'язь нижня, двогнізда. Плід — плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні.

    Лікарська, деревинна, медоносна, танідоносна, фарбувальна, волокниста, декоративна, фітомеліоративна і кормова рослина.

    У науковій медицині використовують жіночі суцвіття — шишечки обох видів вільхи (чорної і сірої) — Fructus Alni. У шишечках вільх містяться танін (2,33 %) і галова кислота, знайдені також алкалоїди. застосовують їх як в'яжучий засіб при шлункових захворюваннях, гострому й хронічному ентериті та коліті, а також як кровоспинний засіб.

    У народній медицині використовують тільки кору і листки при простуді, суглобовому ревматизмі, подагрі тощо. У ветеринарії кору й шишечки застосовують від проносів.

    Вільха чорна дає цінну деревину, дуже стійку проти гниття у воді; з неї роблять палі, колодязні зруби, підпорки в шахтах, вона йде на виготовлення фанери (в Україні 42 % фанери виготовляють з вільхи). Заболонь за кольором не відрізняється від стиглої деревини. Свіжозрубана деревина білого кольору, на повітрі набуває червонуватого забарвлення, від вологи стає жовто-червоною. Деревина однорідної будови, легка, м'яка, малопружна, легко колеться, міцна в землі і воді, на повітрі легко пошкоджується шкідниками; дуже всихає, гарно фарбується, використовується для імітації горіха, червоного і чорного дерева.

    Дрова з вільхи горять добре, але вугілля не утримує жару. Вільха рано навесні дає бджолам багато пилку і клею, яким укриті молоді листочки й пагони. Рекомендується підгодовувати бджіл пилком вільхи ще до її цвітіння. Для цього зрізують гілочки, кладуть у теплому приміщенні в сито, застелене папером. Як тільки пиляки розкриються, сито обережно струшують і пилок висипається на папір. Його змішують з медом і цукровим сиропом і дають бджолам. На вільсі іноді з'являється падь.

    Кора і листки вільхи чорної містять багато танідів (у корі — 5,4-16,2 %, у листках — 3,5-15,З%), вільхи сірої — значно менше (в корі — 4,64-9,4 %, в листках — 0,8-5,7 %). Оскільки кора вільхи містить речовини, які надають шкірі темно-червоного кольору, жорсткості і зменшують її міцність, дубильні екстракти з вільх використовують у суміші з дубильними екстрактами дуба або верби. Кора вільхи чорної містить барвну речовину альнеїн, яку використовують для фарбування шкіри, вовни в чорний, червоний і жовтий кольори. Корою, зібраною на початку літа (сухого і свіжого), можна фарбувати шовк у вохряний і сіро-жовтий кольори (з галунами). З лубу кори вільхи чорної плетуть мотузки.

    Листки вільх містять багато протеїну (до 20 % і більше), сирого жиру (6 %), порівняно небагато клітковини (14-22,0 %), вітамін С, каротин, кальцій. Вони добре поїдаються дикими тваринами, вівцями і козами (переважно в сухому вигляді). Листя добре їдять кролики.

    Як декоративну рослину вільху рекомендують висаджувати в лісопарках і парках, по берегах водойм, групами і поодинці. Вільха чорна як вологолюбна порода використовується при залісенні берегів річок, водойм, знижених місць з проточними ґрунтовими водами.
    Збирання, переробка та зберігання

    Жіночі суцвіття (шишки) вільхи клейкої і сірої заготовляють восени і взимку. Секаторами або пилочками зрізують кінці гілочок з шишками, потім їх обривають. збирають шишки також на деревах, зрубаних під час головних рубок і рубок догляду. Сушать на горищах або під навісом з гарною вентиляцією, розстеливши тонким шаром (4-5 см) на папері або на тканині, і час від часу перемішують. Краще сушити в сушарках або в печі при температурі 50-60°, на печі тощо. Пакують у мішки або рогожеві кулі вагою по 10 — 20 кг зберігають у сухих, вентильованих приміщеннях на підтоварниках або стелажах.

С этим товаром покупают